Відомо, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб з метою відновлення порушених прав, витребування певної інформації, іншого. Та більшість звичайних громадян не знають, що порядок звернень до установ та витребування інформації чітко визначено законодавством. З чого, як правило, й виникає непорозуміння та завчасне виставлення негативних оцінок, наприклад, органам місцевої влади. Саме про всі можливі варіанти звернень, що лежать у площині закону, я розповім нижче.
 

#01 Конституція України: громадяни мають два окремих права

    Зверніть увагу, що громадяни України окремо реалізовують право на звернення та право на інформацію - окремими конституційними правами. Тобто, звернення (заяви, скарги, петиції, клопотання) та інформаційні запити - два різних конституційних права.

    Конституція України містить відповідне положення щодо права направляти звернення. Тому у зверненнях завжди потрібно посилатися на ст.40 Конституції України:

ст. 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

    Також, Конституція України містить положення щодо прав громадян на отримання інформації. Відповідно, у запитах на інформацію завжди потрібно посилатися на ч.2 ст.34 Конституції України:

ч.2 ст. 34. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

 #02 Суть відмінностей між зверненнями та запитами

    Як показує практика - громадяни часто не знають та не розуміють відмінностей між зверненнями та інформаційними запитами, а тому не ефективно користуються наданим законом  правом. Так, звертаючись до потрібних установ, часто називають звернення запитами, а запити - зверненнями. Цікаво, що відповіді все одно надаються.

    То у чому полягає суть відмінностей:

• звернення потребують складання відповіді, роз'яснення на поставленні питання;
• запити на інформацію потребують лише копіювання вже існуючої інформації.

    З чого стає зрозумілим, чому відповідь на звернення готується довше (від двох тижнів до місяця), а відповідь на інформаційний запит має бути надана швидше (за п'ять робочих днів). Цікаво, що інколи можна трішки маніпулювати, навмисно подаючи інформаційні запити до установ, щоб прискорити надання відповідей.

#03 Декілька класифікацій заяв та запитів

 Форми звернень та запитів:

• заяви (або клопотання) - найпоширеніша форма;
• скарги - дуже поширена форма;
• пропозиції (або зауваження) - ніколи не зустрічається;
• електронні петиції - поширена форма;
• запити на інформацію -  дуже поширена форма;

Усні способи викладення звернень та інформаційних запитів:

• на особистому прийомі;
• за допомогою телефонного зв’язку;
• за допомогою телефонних "гарячих ліній".

Письмові способи викладення звернень та інформаційних запитів:

• поштою;
• електронною поштою;
• до установи особисто;
• через веб-сайти
  
• до установи від імені іншого громадянина, але обов'язково через уповноважену на те особу.

Варіанти подання звернень та інформаційних запитів:

• індивідуально;
• колективно.

#04 Про найпопулярніші види звернень: заяву, скаргу та інформаційний запит

    Порядок складання, опрацювання заяв та скарг громадян регулюється Законом України "Про звернення громадян". Заяви - це прохання про сприяння реалізації прав або повідомлення про порушення законодавства. Скарги - це звернення що містять вимогу поновити права чи інтереси. Складання скарг завжди краще грунтувати на вже наданих відповідях на попередні заяви. Загалом, складання скарг - більш складний процес у порівнянні з складанням звернень. Варто зазначити, що наступною формою скарги - є позов до суду, у складності написання якого немає сумнівів.

    Запит на інформацію - окремий вид звернень. Порядок складання, опрацювання запитів на інформацію регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації». Запит на інформацію – це вимога до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Термін "публічна інформація" не є досить вдалим, та часто вводить в оману не підготовлених громадян. Термін "публічна інформація" означає лише, що це інформація створена суб'єктами владних повноважень.

    Варто зазначити, що у зв'язку з тим, що заяви та запити мають різну правову основу то вони мають різні важливі особливості: строки відповідей, різну відповідальність за ігнорування вимог громадян та інше.

#05 Щодо загальних вимог до звернень та запитів

    У зверненнях обов'язково має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина. Звернення повинні бути підписані із зазначенням дати. В електронному зверненні має бути зазначено електронну адресу заявника.

    Запити на інформацію також мають містити ім'я запитувача (відповідно закону), поштову або електронну адресу. Зверніть увагу: під терміном "ім'я запитувача" мається на увазі прізвище, ім’я, по батькові. Запити також повинні містити підпис та дату, якщо вони письмові.

    Виключно за бажанням громадянина можна вказати номер телефону чи статус (пенсіонер, учасник бойових дій). Закон не передбачає обов'язку повідомляти наведене. Не існує жодних зразків, форм чи шаблонів для звернень та запитів - вони завжди складаються у довільній формі громадянином.

#06 Про колективні звернення

    Звернення може бути подано групою осіб - у вигляді колективного звернення. Точніше, колективне звернення готує одна особа, яка ще збирає підписи інших громадян. Колективне звернення також потребує крім підписів, вказувати адреси, прізвища імена та по батькові кожного підписанта. Ефективність колективних звернень не така вже й висока, як здається, але колективні звернення доволі поширені.

#07 Про спроби спілкування з посадовими особами у соцмережах

    Досить часто громадяни залишають питання, наприклад, для діючої влади у соцмережах, вважаючи, що представники влади мають неодмінно надавати відповідь. Здається це чудова думка - мати постійний зв'язок посадовців з громадянами, адже надсилати повідомлення у соцмережах легко та зручно, а іноді й анонімно. Та було б логічним припустити, що для діалогу представників влади з громадянами знадобиться окремий час, засоби зв'язку (навряд чи особистий електронний пристрій), реєстрація дописів та відповідей. А у разі оскарження відповіді, її потрібно якимось чином готувати для подання до інших установ чи суду, одночасно доказуючи приналежність дописів авторам листування, роблячи необхідні запити до власника соцмережі. Та справа у тому, що законодавство України не передбачає офіційного листування між користувачами соцмереж та органами державної влади, установами і т.п. Тому коротко: чиновники можуть, але не зобов'язані надавати відповіді на запитання користувачів у соцмережах. Такі відповіді не будуть офіційними.

    Звернення подаються лише у встановленому законом порядку. У всіх випадках закон потребує чітко ідентифікувати особу, яка звертається. Якщо відповідна установа має відповідну офіційну сторінку у соцмережі чи веб-сайт, то ведення такої сторінки чи сайту має бути регламентовано нормативними документами установи.

#08 Про електронні петиції

    Електронні петиції, порядок їх подання та порядок розгляду регламентує ст. 23-1 закону України "Про звернення громадян". Електронні петиції спрямовуються через офіційні веб-сайти органів, яким вони направляються. Закон вимагає вказувати прізвище, ім’я, по батькові автора та підписантів електронної петиції, адресу електронної пошти. Так, у розділі меню "Петиції" офіційного веб-сайту Смілянської міської ради легко знайти підписантів, які не виконали вимоги Закону та не вказали своє ім'я, прізвище та по батькові. Тому, за певних обставин, електронні петиції можуть бути не розглянуті.

    Якщо електронна петиція не набирає в установлений строк необхідної кількості голосів, то після завершення строку збору підписів розглядається як звернення громадянина (автора петиції). По суті - петиції і є зверненнями, з різницею у тому, що з їх змістом буде ознайомлено певне коло громадян. Електронні петиції - це форма колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування, про що нам і повідомляє ст.5 Закону України "Про звернення громадян". Але як показує практика, більшість електронних петицій містять, м'яко кажучи, дивний зміст. Складаючи петиції, як і звернення загалом, громадяни майже завжди нехтують допомогою юристів, що призводить до затягування надання відповідей, або ж надання відповідей не по суті звернень, так званих "відписок".

#09 Про те, що законом не передбачено

    Звернемо увагу на способи звернень громадян, які не передбачені законом:

• звернення за допомогою соціальних мереж, месенджерів, поза офіційних веб-сайтів органів, телебачення, радіо;
• звернення поза встановлених для цього приміщеннях (мається на увазі спроби звернення до посадових осіб на вулиці, на території закладів, у будь-яких інших місцях, окрім приміщень закладів, де встановлено графік прийому громадян);
• звернення до осіб, які не зобов'язані надавати відповіді згідно їх посад;
• звернення від імені інших осіб, які не проставили свої підписи на зверненнях (мається на увазі часте формулювання на кшталт: "я та інші громадяни просимо..");
• подавання звернення від іншого громадянина без встановлених законом повноважень (мається на увазі ті випадки, коли ти фізично можеш донести письмове звернення до секретаріату органу за батьків, за сусідів чи за інших громадян, але не маєш на це встановлених законом прав на їх захист. Дивна позиція закону, бо до поштової скрині ті самі звернення донести якраз дозволяється).

Автор проекту "ПравоСМІЛА"

Дмитро БІЛИЙ

 Оновлено: 20 квітня 2025 р